ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ СУЇЦИДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ

**Суїцидальна поведінка** – **це прояв суїцидальної активності** **(думки, наміри, висловлювання**, **погрози).**

Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя.
Причини суїцидальних проявів у молоді:

складна сімейна ситуація;
проблеми у навчанні;
втрата або зрада близької людини;
розрив стосунків із коханою людиною;
міжособистісні конфлікти;
проблеми з дисципліною або законом;
проблеми в спілкуванні з однолітками: тиск з боку групи однолітків; тривале перебування у ролі жертви або «цапа-відбувала»;
високі вимоги до підсумкових результатів освітньої діяльності (іспити, ЗНО);
сімейна історія суїциду;
небажана вагітність, аборт і його наслідки;
зараження ВІЛ-інфекцією або хворобами, що передаються статевим шляхом.

НА ЩО ПОТРІБНО ЗВЕРНУТИ УВАГУ БАТЬКАМ?!

Поведінкові ознаки суїцидальної загрози:

раптові зміни у поведінці й настрої, особливо ті, що віддаляють від близьких людей;
схильність до необачних і безрозсудних вчинків;
надмірне споживання алкоголю чи таблеток;
раптове впорядкування своїх справ, приготування до смерті;
нехтування зовнішнім виглядом;

постійне прослуховування сумної музики та пісень;
самоізоляція від родини та знайомих;
зміна добового ритму (активність вночі та сон удень);
збільшення або втрата апетиту;
млявість та апатія;
неможливість сконцентруватися та приймати рішення;
уникнення звичайної соціальної активності, замкненість, самотність;
почуття провини, низька самооцінка;
різка зміна звичок, втрата інтересу до захоплень, хоббі, спорту, навчання;
невизначені плани на майбутнє;
агресія, прагнення того, щоб інші залишили в спокої, роздратування;
спроби втекти з дому;
тривалий і яскраво виражений песимізм у відношенні до майбутнього;
самоушкодження (порізи на руках).

Словесні ознаки суїцидальної поведінки:

прощання;
розмови або жарти щодо бажання померти;
повідомлення про конкретний план суїциду;
повільна, маловиразна мова;
вияв безпорадності і залежності;
розпач і плач;

самозвинувачення;
безпосередні заяви «Було б краще вмерти» або «Я не хочу більше жити»;
висловлювання: «Вам не доведеться більше про мене турбуватися» або «Мені все набридло», aбо «Вони пошкодують, коли я піду».

Емоційні прояви суїцидальних тенденцій:

подвійність емоцій і почуттів;
безпорадність, безнадійність;
переживання горя;
ознаки депресії;
почуття провини або відчуття невдачі, поразки;
надмірні побоювання або страхи;
почуття власної малозначущості;
неуважність або розгубленість.

Виділяють десять основних мотивів суїцидальної поведінки серед молоді:

Переживання образи, самотності, відчуженості, побоювання бути незрозумілим;
Реальна або уявна втрата батьківської любові, нерозділене кохання, ревнощі;
Переживання, пов’язані зі смертю одного з батьків, розлученням батьків;
Почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою;
Страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;
Страх перед покаранням;
Любовні невдачі, вагітність;
Почуття помсти, погроз, шантажу;
Бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття;
Наслідування приятелів, героїв книг, кінофільмів («ефект Вертера»).

ЩО Ж РОБИТИ?

Рекомендації для батьків, у дітей яких є
суїцидальні прояви або відчай:

Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти;
Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом. Це дозволить встановити довірливі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про свої проблеми та труднощі;
Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире занепокоєння, турбота про дитину;

4. Говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти, як вчитель або експерт, розв’язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину;
5. Зосередьте увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй розповісти про свої проблеми;
6. Не думайте, що вам слід говорити відразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині;

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не перетворюйте розмову з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («що трапилося?», «розкажи мені», «давай поговоримо про це»);

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особистісні проблеми;
9. Намагайтеся побачити кризову ситуацію очима своєї дитини, ставайте на її бік, а не бік інших людей, які можуть завдати їй болю;
10. Дайте можливість вашій дитині знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що краще знаєте вихід із кризової ситуації;
11. Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує.
12. Обійміть дитину. Для гарного самопочуття необхідно обійматися 8 разів на день;
13. Сприймайте дитину як самостійну дорослу особистість з її індивідуальним світоглядом, цінностями, переконаннями, бажаннями та вимогами;
14. Покажіть, що дитина вам небайдужа, дайте відчути, що вона бажана;
15. Якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч.
16. Якщо ви відчуваєте, що дитина відхиляє вашу допомогу, то слід пам’ятати, що вона водночас і прагне, і не хоче її; тому для досягнення позитивного результату необхідні м’якість і наполегливість, терпіння й максимальний прояв співчуття і любові тощо.
17. Якщо бачите, що контакт не налагоджується — потрібно обов’язково звернутися до фахівців (практичного психолога, соціального педагога, психотерапевта, психіатра).