Цьогоріч цей день є дуже особливим, адже зараз наші воїни воюють за мирне та світле майбутнє України. Учні Селидівської ЗОШ І – ІІІ ст. №6 підготували для Вас листи з привітаннями та побажаннями скорішої Перемоги!
Гамідова Оксана, учасниця рою «Молоді козаки», взяла участь у конкурсі есе до Дня захисників та захисниць в Україні
Есе
Ми – українці
З початком повномасштабної війни в Україні, яку розпочала росія, багато українців – переважно жінок і дітей, виїхали за кордон. Так зробили і ми з мамою. І обрали для свого тимчасового прихистку сусідню Польщу. Ця країна радо приймала всіх українців, хто втікав від війни, не зважаючи на те, що нас були вже мільйони.
Поляки виділили нам безкоштовне житло, харчування. Допомогли оформити документи для отримання різних видів грошових допомог. А ще для українців зробили безкоштовний проїзд на території всієї Польщі, медичне обслуговування, майже безкоштовне відвідування різних музеїв та парків відпочинку та багато інших привілеїв.
Нашою групою опікувалася волонтерка Магда та ще кілька місцевих мешканців. Попри те, що всі вони мали постійну роботу, вони щовечора з’являлись у нас в помешканні з одним питанням – у вас все добре? Чим ми можемо ще допомогти?
Одного вечора, коли ми разом з поляками пили каву, мама сказала, що дуже вдячна за всю їхню допомогу і таке чуйне ставлення і поцікавилась: «А чому ви так добре до нас ставитесь і стільки допомагаєте?».
«Бо українці, – відповіла Магда, – здивували весь світ, згуртувавшись і об’єднавшись проти ворога в перші ж дні війні – де б ви не були, у своїй країні чи за кордоном. Ви пішли на фронт, стали волонтерами, організовуєте по всьому світу акції на підтримку своєї країни і намагаєтесь донести всім жахливу правду про цю війну. Такого єднання всієї нації – починаючи від президента і завершуючи маленькими дітлахами – ми ніколи не бачили. Ви «розтормошили» весь світ і показали, як треба любити свою країну і захищати її. Ми побачили, які хоробрі українці, військові, волонтери. Це мотивує щодня. Тому на вашому боці весь світ, а на їхньому – ні».
І я зрозуміла, що ці слова не просто ввічлива відповідь. Кожного разу, коли ми були у Кракові, ми бачили на площі (а в Польщі вона називається ринок) акції, які організовували українці. На цих акціях українці – безпосередні свідки жахіть війни, які знайшли тимчасовий прихисток у Польщі, розповідали про те, що сталося з ними, їх друзями, їх містами через російську агресію. Показували фото і відеоматеріали. А на очах присутніх були сльози.
І так було і є щодня. В кожному великому місті Європі. Українці не дають забути про те, що відбувається в нашій країні. І роблять усе для того, щоб війна в Україні, яку розв’язала росія, не стала для іноземців другорядним питанням, щоб доносити правду і нагадувати європейцям, що війна триває і забирає сотні і тисячі мирних життів. А головне – показати всім, як треба любити свою країну. Бо ми – українці!
Малюнок виконала Гапоненко Надія, учениця 11-А класу
